Я дуже переймався тим, що
не маю взуття, потім я побачив людину, яка не мала ніг...
Життєва
мудрість
Місто, в якому я живу
Так сталося, що доля закинула мене
на роботу в Польщу. В цілому я вдячний такій можливості. Адже
маю змогу набратися досвіду, заробити якусь копійку, навчитися
польської мови і збагатити себе пізнанням польської культури.
Зараз я мешкаю в місті Кельце. Невелике місто з населенням десь
200 тисяч. І попри те, що, незважаючи на мій півторарічний побит
тут, я так толком і не взнав того міста, я в якійсь мірі люблю
його. Воно гарне, тихе спокійне і чисте. Люди тут привітні і зичливі.
В місті багато пам`ятників архітектури, є невеличке озеро, в якому
плавають качки, є гарні парки і цікаві крамниці. Словом є куди
вийти на вихідні. Пропоную кілька фотографій того міста.
В часи, коли я вчителював, заприятелювався
з однією ученицею з сьомого класу. Нічим не відрізнялася вона
з-поміж інших. Абсолютно нічим та було в ній щось унікальне, щось
таке невловиме, а що саме і досі не можу осмислити. А ще вона
була найбіднішою в класі, можливо тому в мене тоді виникли бажання
допомогти життю тієї дитини. Я гадав, що принаймні зможу допомогти
їй закінчити пристойне училище і знайти якусь роботу. Годинами
після уроків ми сиділи і я, на той час простий сільський вчитель,
який сам нічого не досяг, розповідав їй, як важливо вчитися і
чого в тому житті можна досягти. І вона ніби слухала, і здавалося
мені, розуміла та все одно не вчилася.
Коли ми були дітьми, то любили вдивлятися
в хмари і помічали там різних тварин. Любили бігати в високих травах,
катулятися в них, сміючись від щастя. Тоді ми пили воду з чистого
лісового джерела і їли ягоди просто з кущів. Ми цілими днями блукали
полями чи лісами. Ми лапали в озері рибу, а потім робили з неї тарань.
Ми розпалювали вогнище і пекли в ньому картоплю. Літом купалися
в озері, а зимою ліпили снігові замки
